Мова проти діалекту: яка різниця?

«Мова — це діалект, у якого є армія та флот». — Лінгвіст Макс Вайнрайх

Звичайно, ви знаєте, що таке мова, але можливо, трохи заплуталися в тому, чим мова відрізняється від діалекту.

Ну, основна ідея полягає в тому, що мова — це система комунікації зі своєю унікальною граматикою та словниковим запасом, яка часто визнається як така, що має окрему культурну чи національну ідентичність; тоді як діалект — це різновид мови, якою розмовляють у певному регіоні чи конкретною соціальною групою, що відрізняється переважно вимовою, лексикою та граматикою, але залишається взаємно зрозумілим з основною мовою, якою розмовляють у цій місцевості.

Гаразд, після цього продовжуйте читати, щоб дізнатися про три основні відмінності між мовою та діалектом, а також про те, чим діалект відрізняється від акценту.

Основні відмінності між мовами та діалектами

Я скажу прямо: незважаючи на наведені вище визначення відмінностей, не існує загальноприйнятого визначення розмежування мови та діалекту. Обидва є системами комунікації, якими користуються носії, і кожну можна вважати повноцінною мовою.

Хоч і спокусливо зробити чіткі порівняння, але в лінгвістиці деякі поняття не такі однозначні, як нам би хотілося.

1. Мови мають країну, а діалекти — регіональні

Merriam-Webster визначає «мову» як «слова, їх вимова та способи їх поєднання, які використовуються та розуміються спільнотою».

«Діалект», з іншого боку, визначається як «регіональний різновид мови, що відрізняється особливостями лексики, граматики та вимови».

Ви, напевно, помітили, що між цими визначеннями не так багато різниці. Але завжди наголошується, що мови є національними, тоді як діалекти вважаються регіональними і часто використовуються меншою кількістю людей.

Кожна країна має принаймні одну офіційну мову, яка використовується в офіційних документах та державній діяльності.

Хоча більшість людей на цьому зупиняється, ми можемо заглибитися трохи глибше — тобто бути більш лінгвістично точними.

Діалект стає мовою шляхом указу чи декларації — держава надає певній системі мовлення статус офіційної мови. Іншими словами, мова вважається мовою, тому що вона санкціонована державою.

Наприклад, коли Філіппіни обирали один зі своїх восьми основних діалектів офіційною мовою, не випадково переміг тагальська.

Незважаючи на те, що більшість населення країни на той час мало розмовляла тагальською/філіппінською, це не завадило лідерам країни в столиці, які вільно володіли тагальською, прийняти її як національну мову.

Оскільки мови технічно є діалектами, існує багато ситуацій, коли люди, які розмовляють різними мовами, можуть ідеально розуміти одна одну.

Візьмемо, наприклад, взаємну зрозумілість офіційних мов Данії, Швеції та Норвегії. Ось типовий сценарій жарту:

Жарт: У бар заходять данець, швед і норвежець…

Кульмінація: І вони розмовляють як зазвичай

Це правда. Більшість скандинавів можуть спілкуватися між собою без використання перекладачів!

Офіційно вони розмовляють трьома різними мовами (данською, шведською та норвезькою), але можна стверджувати, що насправді вони використовують три споріднені діалекти, що, ймовірно, походять від спільної прамови.

2. Мови мають стандартні письмові форми, тоді як діалекти переважно усні

Мови часто мають стандартні граматичні правила та велику кількість літератури. Вони існують не лише як усна традиція, але й як письмові свідчення.

Діалекти, з іншого боку, зазвичай більше розмовні, ніж письмові. Якщо їх і записують, то зазвичай не в офіційних чи національних документах.

Хоча наявна кількість літератури, безумовно, є критерієм для вибору «офіційної мови», це також працює і в зворотному напрямку.

Оголошення діалекту офіційною мовою має самопідтримуючий ефект, заохочуючи письменників творити саме цією мовою. Оскільки держава санкціонувала певну мову як офіційну, всі її офіційні справи будуть вестися нею ж.

Це створює ефект сніжної груди, тому все більше і більше літератури накопичується цією мовою, ще більше її зміцнюючи.

3. Мови якісно відрізняються від діалектів

Багато хто стверджує, що мови просто за своєю природою витонченіші чи складніші, ніж діалекти.

Але якщо судити про цю складність за розвиненою важкістю чи заплутаністю мови, то арчинська мова — діалект, яким розмовляють у гірському регіоні Росії — зробить ваше домашнє завдання з французької дитячою грою.

Арчинська мова має велику кількість фонем (звуків) і так багато форм дієвідміни, що одне дієслово може набувати близько 1 502 839 форм.

Якщо, з іншого боку, ви хочете стверджувати, що витонченість мови полягає в її простоті, то вам буде важко захистити використання складних мов, таких як китайська мандарин, угорська чи тайська, для повсякденного вжитку.

Наприклад, китайська мова має понад 50 000 ієрогліфів. Це також тональна мова. Це означає, що один склад, як-от «ma», залежно від вимови, може означати «мама», «кінь» або щось зовсім інше.

Отже, хто справді може сказати, що робить мову красивою? І не забуваймо, що існують діалекти, гідні не менше, ніж офіційно визнані мови.

Яка різниця між діалектом та акцентом?

Поки ми на цій темі, вам може бути цікаво дізнатися різницю між діалектом та акцентом. Багато хто плутає ці два поняття та часто використовує їх як взаємозамінні. Хороша новина в тому, що різниця тут набагато чіткіша:

Акцент — це підмножина діалекту.

Хоча діалекти охоплюють усі аспекти мови — граматику, лексику та вимову — акцент стосується лише третьої частини.

Згідно з словником Merriam-Webster, акцент — це «спосіб розмови, характерний для певної групи людей, особливо для корінних жителів чи мешканців регіону».

Акценти — це цікавий об'єкт вивчення, оскільки вони групують носіїв за їхньою географією. Слова та речення, які виглядають однаково, можуть звучати дуже по-різному, коли їх вимовляють люди з двох різних регіонів.

Навіть лише з англійською у вас вже є безліч акцентів. Американець, наприклад, навряд чи зрозуміє шотландця, хоча вони розмовляють однією мовою.

Кожен з них, у свою чергу, має свої регіональні варіації. Американські акценти, наприклад, — це акценти Глибокого Півдня, Техасу, Нью-Йорка, Бостона, Каліфорнії та багато інших.

Цікаво те, що більшість носіїв вважають, що саме їхній акцент є «правильним» способом вимови слів. Такі вже ми, люди.

Хочи чийсь акцент може мати певні соціальні, економічні чи геополітичні наслідки, всі акценти рівні. І в кожного є акцент. І всі вони звучать прекрасно.

Ви можете отримати багато контексту та почути різні акценти, переглядаючи медіа, створені носіями мови. Чудовий спосіб це зробити — використовувати мовну програму, таку як Lingflix.

Якщо ви зацікавлені в поглибленому вивченні теми «мови проти діалектів», подумайте про прослуховування цієї інформативної промови на TED:

Отже, тепер ми знаємо: немає чорно-білої різниці між мовами та діалектами, а акцент насправді є частиною діалекту.

Тепер ви готові пояснити різницю людям, які ще в невіданні — і, можливо, навіть приєднатися до дискусій досвідчених лінгвістів!